Велика iлюстрована

iсторiя кави

Існує дві версії відкриття кави.

За першою з популярних легенд, історія кави розпочинається з шейха Омара. Він був дуже шановним лікарем у свій час й займався вивченням нових властивостей різноманітних рослин. Жив він у печері, як пустельник.

Одного разу йому з’явилася райська птаха, яка виспівувала чарівні мелодії. Перестрибуючи з гілки на гілку, вона залишала за собою досі не знані плоди. Таким чином, Омар відкрив для себе плоди кавового дерева.

Вивчивши властивості плоду, він почав його призначати як ліки проти головної болі та проблем з кишківником. Легенда не залишила сліду щодо способів приготування цих ліків. Цей лікувальний засіб настільки сподобався його клієнтам, що вони зачастили до Омара. Частенько, щоб отримати ці ліки, люди вигадували собі головний біль. Ось так кавовий напій і почав поширюватися вже не як лікувальний засіб, а як такий, від споживання якого отримуєш задоволення.

850 рік — рік відкриття кави за іншою легендою. Вважається, що першим, хто помітив збудливі властивості кави, були ефіопські предки народів Оромо. Оповідають одну історію, щодо відкриття ягід кави. Правда це чи нi невідомо, але така легенда теж існує. Одного разу ефіопський пастух Калдим пас кіз та помітив, що вони, після того, як з`їдять червоних ягід з якогось куща, стають більш енергійними та рухливими. Хлопчина почав експериментувати та відчув такий ефект на собі.

Про свої враження пастух розповів друзям і чутки, врешті-решт, дійшли до настоятеля місцевого монастиря.Той виявив, що відвар з листя та ягід цього загадкового дерева чудово проганяє втому та додає бадьорості. Він наказав монахам щодня пити такий відвар,

щоб ті старанніше молилися по ночах. Трохи згодом монахи почали сушити каву і смажити її на вогні.

З Ефіопії кава поширилася на північ, в Єгипет та Ємен, а вже потім по всьому Близькому та Середньому Сходу. Треба відмітити, що кавові зерна були досить дорогим задоволенням, тому таку покупку могли дозволити собі лише заможні люди. В збуджувальних властивостях кавових зерен вони бачили лікарські властивості та вживали їх виключно як лікарський засіб, а не для задоволення.

Історичним фактом вважається ствердження, що великий перський медик Ібн-Сіна (Авіценна) у Х столітті вже знав про існування кави. Саме цей факт деякі історики вважають початком “Історії кави”.

1100 рік.

Далеко не всі читачі бачили плоди кавового дерева (куща), які вони є у природі. Те, що ми зазвичай називаємо кавою – це зерно, що розміщується в оболонці з м’якоті та шкірки. До того часу, коли кавові зерна почали відділяти, сушити, молоти і т.п. всі напої робили з цільної кавової ягоди.

Таким самим чином, із цільної кавової ягоди робилося кавове вино. Рецепт приготування простий – кавові ягоди залишали бродити, потім сік, що утворився, перемішували з водою у певних пропорціях.

Не менш цікавим фактом є виробництво чаю з кави, який назвали “каскара” (в перекладі з іспанської – “лушпиння”.

Цей напій ще називали “напій для бідних” і був він більше подібним на узвар. Відомо, що в Ефіопії та Ємені висушували лушпиння кавових ягід (коли кавові ягоди вже були відділені) та варили його разом зі спеціями. Цей ароматний напій в кожній країні мав свою назву, наприклад в Ємені його звали Qishr, в Ефіопії він відомий як Hashara,, а в Болівії його знають як Sultana. До речі, вартість самої каскари часто перевищувала вартість самої кави.

Зазвичай кавове дерево Арабіка виростає до 5-6 метрів, а в диких умовах може сягати 10 метрів. У наші часи культивуються дерева, що мають до 2,5 метрів висоти, за ними легше доглядати та збирати плоди. А перші кавові дерева були подібні на непрохідні чагарники з довгим заплутаним між собою гіллям.

Перші кавові дерева були посаджені і вирощені на Аравійському півострові. Спочатку там каву готували, як відвар з висушеної оболонки кавових зерен. На Аравійському півострові використовували збуджувальні властивості кави по своєму – зерна товкли в ступці, додавали жир і ліпили з цієї суміші кульки.

Ці кульки були доволі калорійним продуктом та підтримували бадьорість. Їх із задоволенням брали з собою провідники караванів, а воїнам у походах така пожива дозволяла кілька діб не спати. Арабські купці говорили, що той, хто п’є каву, опиняється в раю.

До XIV століття в приготуванні кавового напою відбулися численні зміни. Спочатку був відвар з листя кавового дерева, потім готували напій з плодів кавового дерева, пізніше з плодів почали відділяти зерна, сушити їх, смажити, дробити в ступці, перетирати в жорнах, заливати окропом, варити у посудині і т.п. Тоді ж до кавових напоїв почали додавати молоко та різноманітні прянощі.

Цікавим фактом є і те, що турецькі кавомани дотепер товчуть кавові зерна у ступці дерев’яними товкачами. Причому, чим довшу історію має це приладдя, тим більше воно шанується. Вважається, що з часом дерев’яний товкач насичується кавовими маслами та це позитивно впливає на смак потовченої в ньому кави.

Фактично, до XIV століття було визначено основні технології і шляхи отримання напою з кавових зерен.

За деякими джерелами, на рік 1450-й припадає винайдення джезви – невеликої посудини, в якій кип’ятили кавовий порошок, іноді разом з цукром. Часом до порошку додавали різноманітні прянощі – корицю, гвоздику, тощо.

З арабської “джезва” перекладається, як гаряче вугілля. Джезва – це, зазвичай, мідна місткість круглої форми з широким дном, вузьким верхом та довгою ручкою

Те, що зараз називається “класичним” (або “по-турецьки”) заварюванням кави в джезві, є процес приготування кави на піску. На пательню насипали пісок та ставили на вогонь. Коли пісок розжарювався в нього ставили джезву з кавою. З часом в Європі “джезви” стали називати “турками”.

Саме турки придумали цей оригінальний спосіб заварювання кави в джезві (турці), яким ми користуємося зараз.

Хоча дехто і бачить відмінності в цих місткостях (наприклад в ширині горловини), але це назви одніє і тої самої місткості.

В ті часи існував ще один спосіб приготування кави – в ібріку.

Це слово походить від двох перських слів – вода і лити. Ібрік ззовні дуже подібний на глечик з витягнутою шийкою і довгим вигнутим носиком. Робився він з міді або з іншого металу. В основному цією місткістю користувалися кочові племена для зберігання води, але оскільки кочівникам зайвий посуд не потрібний, то вони придумали використовувати цю місткість і для заварювання кави.

А придумали його – бербери. І в наші дні ця місткість використовується для заварювання кави в Саудівській Аравії та Сирії.

На 1450 рік припадає перша офіційна згадка про вживання кави. Це відбулося в Ардені.

1475 рік – араби почали обсмажувати зерна та варити напій qahwa, що буквально перекладається «те, що позбавляє сну».

1476 рік можна вважати початком історії кави в Україні. У цьому році турецький султан Мехмед II Фатіх направив своє 200 тисячне військо на найжорстокішу зі всіх спроб захвату Хотина (територія України). Проте, черговий раз його спіткала невдача. Відступаючи, у спішці, турецькі війська позалишали серед майна і мішки з «незрозуміло чим». Зерно – не зерно, горох – не горох… Тверде і їсти не можливо. Проте, дивні зерна смакували коням. Згодом, один полонений турок розповів, як з цих зерен готувати напій. Цей чорний напій сподобався воякам, а особливо міським стражам, якій доводилося по добі стояти на ногах. Так кава вперше стала відома в Україні.

У 1510 році вперше офіційно згадується про вживання кави в Каїрі.
На самих початках каву вживали суфії (Суфізм – ісламська течія). За допомогою великої кількості випитої кави вони доводили себе до релігійного екстазу під час проведення обрядів

Щодо культури споживання кави, то на Сході здебільшого каву пили в тіні дерев, згуртовуючись для перепочинку та бесіди, але й візити до каварень не були рідкістю. Існують відомості, що мусульманське духівництво різко виступало проти звички правовірних ходити до кав’ярень, бо останні проводили там більше часу, аніж за молитвами.

Духовенство называло кофе "африканским зельем» и решительно восстало против такой культовой привычки, а именно - ходить в кофеен, а часть радикально настроенного духовенства вообще была против употребления кофейного напитка.

У 1511 році у Мецці відбулася навіть богословська суперечка з цього приводу у присутності намісника єгипетського султана Хайр-бека. Кавовий напій був визнано як «дурманне зілля диявола» та таким, що стимулює радикальне (опозиційне) мислення. Богослови вважали, що каварні служать для розповсюдження опозиційних думок та заборонених віршів про владу.

Вони вирішили кавовий напій заборонити, всі каварні в Мецці розгромити, всю каву спалити, а кавоманів жорстоко карати – відрізати язик. На щастя, після нетривалих роздумів, єгипетський султан не підтримав таке рішення і вживання кави в Мецці було повністю відновлено.

Ще відносно донедавна єдиним напоєм, який вживали місцеві жителі Мекки, був так званий “kahwa saada” – міцна кава, обов`язково чорна і без додавання різноманітних підсолоджувачів. Такий напій був характерним для часу до Другої світової війни, після якої поширення отримав інший напій «kahwa mazbouta», кава, не менш міцна, аніж

раніше, але вже дуже солодка. Цікаво, що європейський звичай додавати в каву вершки або молоко, тут так і не прижився.

У 1554 році будуються дві перші каварні в Константинополі.

В Османській імперії споживання кави та саму каву теж, то забороняли, то дозволяли.
У 1554 році кава з’явилася в Стамбулі – два сирійських купці Шемс та Хотм відкрили першу каварню на березі Золотого Рогу і назвали її “молоком шахістів і мислителів”. Каву вони привезли з Ємену.

За іншою легендою, що є більш шанована в Туреччині, губернатор Ємену Оздемір Паша, перебуваючи в гостях у турецького султана Сулеймана Чудового, пригостив його привезеною з собою кавою. Божественний напій настільки сподобався султану, що дуже скоро у палаці з’явилася нова посада – кавовар.

В Константинополі в районі Тахтакале відкривається перший у світі магазин кави “Ківа Хан”.

У 1565 році у Стамбулі відкривається перша публічна кав’ярня.

Якщо період до XV століття вважається таким, що відзначався пошуком способів заварювання кави, то XVI століття можна вважати таким, що остаточно визначив «кавометричні» стандарти щодо її споживання.
Цей феномен приписують кавоманам Османської імперії.

Кавометричні стандарти:

У 1573 році в місто Алеппо (або Халеб, Сирія) прибув німецький лікар та мандрівник Леонард Раувольф (1535-1596). Він вважається першим європейцем, що побачив і описав каву.

Ось що він писав у своїй книзі «Правдивий опис подорожі в Східні країни», що вийшла в баварському містечку Лауінгене в 1582 році:

«Серед інших вони (турки і араби) мають хороший напій, який вони високо цінують, званий ними Хауб, який майже так само чорний, як чорнило.
Він добре допомагає при хворобах, особливо шлунка. Напій цей готується з плоду, званого «бунну», але за своєю величиною, формою і кольором нагадує лавр. Плід оточений двома тонкими оболонками і, як мені сказали, його привозять з Індії. Під цими оболонками є два жовтуватих зерна у двох суміжних комірках, і вони збігаються за своїми властивостями, формою, зовнішнім виглядом і імені з бунхан Авіцени і Банха Разеса, тому я буду вважати їх тими ж самими, поки вчені мужі не поінформують мене точніше. Цей напій вони п`ють рано вранці в відкритих місцях перед усіма, не криючись, з глибоких порцелянових чашок, таким гарячим, як можуть витерпіти; вони часто підносять чашку до губ, але п`ють мало за один раз і пускають її по колу, сидячи поруч один з одним навколо столу… Цей напій дуже поширений у них, тому дуже багато торгують ним, а інші продають зерна всюди на їх базарах. Вони цінують цей напій так само високо, як ми цінуємо вино з абсентом або інше, виготовлене з кількома рослинами або ліками.»

У 1582 році вперше у Європі кава була документально зафіксована як напій. Німецький сходознавець Адам Олеаріус, подорожуючи у Персію, написав у своєму щоденнику : “Вони (перси) п’ють... якусь чорну воду, яку називають qahwa, виготувану з фруктів, привезених з Ємену та Єгипту, які за кольором як звичайна пшениця…”
У 1587 році світ побачив богословський трактат “Umdat al safwa fi hill al-qahwa” («Дотримання чистоти при вживанні кави»). Автор цього трактату Абд-аль-Кадір ібн Мухаммед аль-Джазарі алі-Хан

Балі аль-Ансарі повідомив про те, що муфтій з Ардена (Ємен) шейх Джамал аль-Дін аль-Дхабхані ще в 1454 році спробував каву і потім широко ввів в практику вживання напою, який був відомий і раніше, але не набув такого розповсюдження. Автор також писав: « Для вирішення деяких справ, муфтій мав відправитися в Персію, і, перебуваючи у цій країні, він був свідком того, як його співвітчизники п`ють каву. Він це бачив, але не запитав навіщо вони це роблять і яку вигоду вони отримують…

Повернувшись в Арден, муфтій зауважив погіршення свого здоров`я і згадав як його співвітчизники пили каву в Персії. Він подумав, що може кава вилікувати його. Він став пити каву і відчув себе набагато краще. Але, крім того, що він поправив своє здоров`я цим засобом, якого він не знав раніше, він зауважив, що кава має особливі властивості, а саме, вона веселить дух, дає радість сприяє звільненню кишківника і, головне, проганяє сон, не викликаючи при цьому неприємних відчуттів. »

Вважається, що Європа про обізнаність щодо кави має завдячити італійському лікарю Просперо Альпіні (1553-1617). У 1591 році він супроводжував венеціанське посольство у Єгипті та звідти привіз розповіді про каву. Як лікар, він надав опис напою як медичного засобу:“В одному з єгипетських садів бачив я дерево, що приносить насіння, усім тут відомі й вельми поширені: з них араби та єгиптяни готують улюблений свій напій, який всі п’ють замість вина і в готелях , так само, як у нас вино, а називають його “Кофа”. Напій п’ють для зміцнення шлунка, для збудження травлення, від пухлин печінки та селезінки”.

У 1596 році кавові зерна вперше були доставлені в Європу. Це зробив німецький натураліст Беллус.

Рік 1600-й – кава представлена Новому Світу капітаном Джоном Смітом, засновником Вірджинії в Джеймстауні. Серед Європейських країн про каву першими дізналися італійці.

У 1646 році у Венеції була відкрита перша кав’ярня у Європі. Згодом, її описав італійський драматург Карло Гольдоні в п’єсі “Кав’ярня” (“La bottega del caffe”»).

В середині XVI століття заборона на каву настигла і Туреччину.

Турецький султан Мурад IV в часи свого правління (1623-1640) заборонив пити каву поряд з забороною розпивати спиртні напої та палити тютюн. Це було пов`язано з боязню організації заколотів та виказування волелюбних думок, що могли виникнути в головах людей, які збиралися разом великими групами пити каву. Порушників дуже жорстоко карали – їх чекала або шибениця, або їх зашивали у знайдений мішок з кавових зерен та кидали у море.

Однак, число нелегальних кав`ярень тільки зростало і наступник султана Мурада султан Ібрагім І (1640-1648) скасував заборону на каву.

У 1644 році каву завезли у Францію, але тільки через 15 років вона стала популярною в країні.

У 1650 році було відкрито перше кафе на англійській землі в готелі “Ейджел Інн” в Оксфорді якимось ліванцем на прізвисько Яків-єврей. Англійський антиквар Ентоні Вуд, що частенько зупинявся в цьому готелі, кілька разів згадує про ліванця с своїх щоденниках. У 1650 році він писав : “Цього року Яків-єврей відкрив кофф на Ангел у парафії с, Петра, на Сході Оксоні; і там хтось, хто захоплювався новинками, випив”.

Інше джерело, а саме британський історик Браєн Кован (Brian Cowan) вважає, що перший кавовий заклад було відкритому 1654 році в Оксфорді і називався він «Queen`s Lane Coffee House» (Королівська кав`ярня на розі). Ця кав`ярня працює і сьогодні.

Кован так описував кавові дома того часу: «…місця, де люд, збиралися пити каву, дізнатись новини про день, і, можливо, зустрітися з іншими місцевими жителями та обговорити питання, що становлять взаємний інтерес».
Кав`ярні в Англії називаються «Університетами пенні» (пенні беруть і за вхід, і за чашку кави).

У 1661 році автор, який назвав себе «М.П.» видав трактат «Характер кави і кав`ярень», де описував цілющі властивості кави.

1665 рік - з`являється перша згадка про каву в Росії.

Лікар Аптекарського наказу Аптекарської Палати Кремля Семюєель Коллінс виписав російському царю Олексію Михайловичу рецепт: "Варену каву персіянами і турками знаємо, і звичайно після обіду ... неабиякі є ліки проти гордої, нежиті і головоболінь...»
Французи на 20 років запізнилися з пізнанням кави. Каву у Франції почали пити тільки з часів правління Людовіка ХІV у 1669 році.

Є історія про те, що початок кавової експансії у Франції поклав бургомістр Амстердаму Ніколас Уїтсон, який у 1714 подарував Людовіку ХІV кавове дерево, хоча на той час Король-Сонце вже був обізнаний з кавою і кавовий напій був уже давно відомий французам, його вживав весь королівський двір.

На 1672 рік припадає перша офіційна згадка про вживання кави в Україні. Це сталося у нинішньому Кам`янець-Подільському, де турки заснували першу кав`ярню.

У той самий час кавовий бум відбувався у Німеччині, при чому одночасно розповсюджувалася інформація щодо великої прибутковості кавового бізнесу. Історія розповідає, що перше кафе відкрилося у Регенсбурзі та мало назву «Café Princess».

До речі, цей заклад й досі існує.

Прусський король Фрідріх І, скарбниця якого дуже швидкими темпами міліла із-за численних війн, вирішив цим скористатися. Він монополізував кавовий бізнес
причому в дуже цікавий спосіб. Він ввів посаду - "винюхувач", в обов`язки якої входило ходити вулицями міст і в буквальному значенні цього слова винюхувати
нелегальні місця сушіння кави. Порушникам загрожували тюремні терміни, а самим "винюхувачам" доволі часто діставалося від порушників.

Варто зауважити, що такими хитрощами займалися й інші правителі. До прикладу, достеменно відомо, що в Естонії з високої башти Таллінну "Кік-ін-де-Кьок" ("Подивись на кухню") наглядачі за міськими пожежами одночасно виглядали й будинкові труби, з яких йшов дим. Інші наглядачі підходили до них ближче і принюхувалися.

Якщо виявлялося, що це дим від смаження або варіння кави, то такого любителя кави обкладали великим податком.

У 1670 році голландський лікар Ян Данцев відкрив першу кав`ярню в Німеччині в Бремені. В цей же рік кава продовжує розвиватися у Німеччині, перші кавові будинки з`являються у Ганновері та Гамбурзі. У північну частину Німеччини зерна кави надходили з Англії, а в південну частину - з Італії.

Заборона на каву не оминула і Німеччину.

Король Фрідріх І, як Ви вже знаєте, використовував каву для збагачення казни, а король Фрідріх IІ (він не є наступником Фрідріха І) просто заборонив її. А робилося це "цивілізованим" шляхом. Спочатку провладні ненависники кави і доктори видали трактат про негативні наслідки вживання кави для жіночого організму.

В середині ХVIII ст. король Прусії Фрідріх І (Великий) опублікував маніфест, в якому закликав людей кинути пити каву на користь пива:

«Король не вірить в солдата, що п`є каву, який розраховує перенести всі труднощі війни або перемогти ворога».

Така боротьба привела до заборони обсмажування і варіння кави де-небудь, крім як в королівських стінах. Для контролю виконання, був створений загін «кавового розшуку» з групою «нюхачів», які ходили по вулицях міста і принюхувались, чи не пахне звідки-небудь кавою. Тих, кого спіймали за розпиванням, або змушували платити штраф, або відправляли на 2 роки до в`язниці.

1672 рік – відкриття першого Паризького кафе, що подає каву. Відкрив її вірменин з Туреччини на ім`я Паскаль. В тому ж році друге кафе відкрив у Парижі ще один вірменин Алібан.

У 1674 році в Англії друкуються перші правила поведінки в кав`ярнях «Rules and Orders of the Coffee House», відповідно до яких проголошувалася рівноправність між усіма людьми в цих установах, і «…ніхто… не повинен дати своє місце іншим чоловікам». Очевидці описували дію цих демократичних правил так : «Якщо виникла сварка, підбурювач повинен був випити каву з ображеним. Тема «священних речей» була заборонена, існували правила, що забороняли погано говорити про державу, а також про релігійні писання. Правила забороняють випадкові ігри, такі як карти та кості».

У 1674 році жінки Англії опублікували петицію “Жіноче клопотання проти кави”. Жінки скаржилися на те, що чоловіки збираються на каву, щоб обговорювати політику та геть забувають про свої сімейні обов’язки.

Зважаючи на це, на початку 1675 року король Карл ІІ видав “Декларацію про заборону кав’ярень”, відповідно до яких всі лондонські кав’ярні мали закритися. Причина була ще й та, що спонукала самодержців на такі кроки – кав’ярні були оголошені “притулком незадоволених осіб та нероб”.

Незадовго після виходу, указ був відкликаний. Причиною цього стали громадські обурення, які могли перерости у бунти.

До 1675 року в Англії налічувалося вже аж понад 3 000 кав’ярень.

1680 рік – кава заполонила скандинавські країни. Широке поширення кави, як популярного в Європі напою, пов’язане з ім’ям українського купця Юрія-Франца Кульчицького.

У вирішальний момент облоги Відня турками у 1683 році, Юрій-Франц Кульчицький, переодягнувшись в турецький одяг, привів війська союзників на допомогу обложеному місту. Отримавши титул почесного громадянина Відня, в нагороду він попросив віддати йому захоплені у турків 300 мішків з кавовими зернами.

Фактично, Юрій Кульчицький став одним з перших невизнаних класиків реклами. Він особисто пропагував каву, розносив її вулицями міста в турецькому одязі, а в 1684 році у Відні видав книгу своїх мемуарів, яка стала бестселером в Європі. 13 серпня 1684 року Кульчицький відкриває першу кав`ярню у Відні. Він адаптував турецьку каву до європейського смаку: додав в неї цукор і молоко, створив знамениту «каву по-віденськи» - напій, який завоював всю Європу. Замість вивіски над дверима каварні був почеплений турецький кавник, який з часом став знаком усіх кавоварів.

Віденський скульптор Еммануїл Пендель у 1885 році на кошти місцевого кавовара Карла Цвіріни увіковічив Кульчицького у бронзовому пам’ятнику.

У 1686 році Едвард Ллойд відкриває свою кав’ярню Lloyd`s Coffee House на вулиці Tower Street (зараз – Great Tower Street). Кав`ярня була дуже відомим, популярним та, навіть можна сказати, знаменитим місцем у Лондоні у XVII – XVIII століттях.

Ця установа була популярним місцем для моряків, торговців, судновласників, а Ллойд забезпечував їх надійними новинами про доставлення товарів. Вона стала основною у створенні страхової компанії «Ллойд сов Лондон». Так почався бізнес нині всесвітньо відомої страхової компанії.

1690 рік – кілька кавових дерев Мокко було ввезено контрабандою з арабського порту до Голландії.

Ці ростки бережно вирощувалися в ботанічних садах Амстердама. У 1699 році кавові дерева були доставлені на острови Ява та Суматра, в тропічному кліматі вони росли дуже швидко і вже через кілька років ці колонії стали основним постачальником кави до Європи. Головна заслуга в цьому належить голландській Ост-індійській компанії (засн. у 1602 році)

До кінця XVII століття весь світ отримував каву з Ємену при посередництві турецьких та єгипетських купців. Це була справжня прославлена кава Мокко (Mocha, Mokka).

На початку XVII століття кава почала з`являтися і в Росії завдяки Петру І, який часто навідувався до Голландії.

У 1697 році перебуваючи у гостях в Амстердамського бургомістра Ніколааса Вітсена, він попробував каву. В результаті, відповідно до указу Петра, кавовий напій став обов`язковим на асамблеях, ним також почали насолоджуватися на світських заходах, балах, прийманнях. Імператриця Катерина ІІ була великою любителькою кави, вона щоденно пила її, зварену з 400 грамів зерен.

У 1699 році французький антиквар та перекладач Антуан Галлан опублікував книгу під назвою «Про виникнення і розповсюдження кави.» До речі, він відомий у всьому світі як перший перекладач «Тисяча і однієї ночі». Матеріалом для цієї книги став богословський трактат (раніше нами вже згаданий) «Дотримання чистоти при вживанні кави», автором якого був Абд-аль-Кадір ібн Мухаммад аль-Джазарі алі-Ханбалі алі-Ансарі.

1719 рік можна вважати початком появи кави в закладах громадського харчування Росії, в Кунсткамері – першому в Росії музеї – дамам стали подавати при вході чашку кави, а в 1720-му році на Троїцькій площі Санкт-Петербургу відкрилася перша в країні кав’ярня – Аустарія “Чотири Фрегати”.

Простий люд вважав каву “диявольським варивом”.

Ставлення до нього було таким самим, як і до реформ Петра, що простим людям були незрозумілі.”.

1721 рік – перша кав’ярня відкривається в Берліні.

Прусський король Фрідріх ІІ (Великий) не дуже люб’язно відзивався про каву: “Я з огидою спостерігаю кількість кави, що зростає, яку споживають мої підлеглі, і, відповідно, все більшу кількість грошей, які спливають з країни. Я виріс на пиві, як і два мої предки-офіцери.

Багато битв були виграні у минулому солдатами, які пили пиво. І, якщо виникне нова війна, я не вірю, що на солдатів, які п’ють каву, можна покластися у бою“.

1723 рік – дерева кави були привезені в Америку для культивування з островів Яви та Батавії, де дуже ревниво охоронялися голландцями.

Капітан Габріель Матью де Кліе, французький військово-морський офіцер, транспортує розсаду з Парижа на острів Мартініку.

Шлях морем був довгий та важкий. “Води так бракувало, що мені доводилося більш як місяць ділитися своїм скромним запасом із саджанцем, на який я поклав всі свої надії і який був моєю втіхою” – писав де Кліе.

Вже через кілька років посаджені ним дерева почали цвісти білим цвітом і родити. Спочатку ягоди були зелені, потім червоні, потім вже лілові. Капітана призначили губернатором Гваделупи, а після його смерті поставили йому пам’ятник у вдячність за поширення кави на французькі острови. До 1777 року на острові вирощено понад 1 млн. дерев.

У 1724 році за наказом Петра І в Петербурзі було відкрито 15 трактирів “для іноземців, які звикли до кавової традиції”. В найбільш респектабельних з них Петро І інколи проводив асамблеї.

У 1727 році в Бразилії почала розвиватися промисловість кави, а початок цього поклала дуже цікава історія, повна романтизму. Спочатку кава попала в Південну Америку з острова Бурбон, що знаходиться на схід від Африки, завдяки французам. Каву почали вирощувати у Гвіані та французи дуже ревно ставилися до охорони рослин від вивезення за кордон.

В 1727 році до Французької Гвіани було відправлено молодого бразильського офіцера Франциско де Мело Палхета, що мав дипломатичні грамоти на розв’язання прикордонного питання. Під час перебування на Гвіані у нього виникли любовні стосунки з дружиною губернатора. Після завершення перемовин і перед від’їздом додому в честь бразильських гостей було скликано бенкет. Дружина губернатора принесла на бал букет квітів для дипломата, всередині якого було заховано саджанці кави.

Можливо потрапляння кави до Бразилії виглядало не так романтично, проте бразильці дуже горді цією легендою і вірять в саме такий спосіб потрапляння кави.

До речі, на сьогодні у всьому світі кава асоціюється саме з Бразилією і уява одразу переносить нас на безмежні плантації, що обробляються африканськими рабами...

У 1740 році кавова хода продовжувалася по всьому світу.

На честь свого улюбленого напою, бразильці встановили пам’ятник кавовому дереву в Сан-Паулу, а пам’ятник кавовим зернам є в Коста-Риці та Таїланді.

У 1760 році один з перших кавових будинків Європи відкриває в Римі кафе Grego.

Кафе було названо на честь його греко-італійського власника. Історія кафе розповідає про велику кількість особистостей, які відвідували заклад. Наприклад, Стендаль, Гете, Бертель Торвальдсен, Маріано Фортуні, Байрон, Франц Ліст, Кітс, Хенрік Ібсен, Ганс Крістан Андерсен, Фелікс Мендельсон, Морісі, Вагнер, Леві, Марія Замбрано і, навіть, Казанова. Сьогодні «Кав`ярня Греко» залишається притулком для письменників, політиків, художників та помітних людей у Римі.

Відома цікава історія по те, як шведський король Густав ІІІ (1771 – 1792) обрав для братів-близнюків повільну смерть.
Злочинців він наказав кинути у в’язницю. Тричі на день їх поїли “убивчими” напоями: одного – кавою, іншого – чаєм. Монарх не дочекався завершення експерименту – загинув у бою.

Лікарі, які спостерігали за піддослідними злочинцями, також не побачили результату – близнюки виявилися довгожителями. Той, що пив чай, помер у віці 83 років. “Кавоман” пережив брата на кілька років. Захисники кави полюбляють розповідати цю легенду прихильникам чаю.

Цікавий факт, пов’язаний з цим будинком, говорить про те, що землю під будівництво Гартман отримав від міста безкоштовно, в нагороду за побудову класичної гауптвахти, яку проектував теж Матео Брезані.

Наступною у Львові булі відкрита каварня Яна Добровольського “Пекелко”. Вона існувала з 1843 до 1902 року на вул. Краківській (цей будинок до сьогодні не зберігся).

Інша частина істориків стверджує, що у 1802 році комісар міської поліції Йозеф Рорер (в майбутньому краєзнавець та професор Львівського університету) включив в опис Львова каварню Леваковського. Ця згадка була надрукована в його книзі “Опис подорожі до Галичини та Буковини...” Рорер писав про улюблену львів’янами каварню Леваковського на Ринку.

Можна сміливо припустити, що каварня була започаткована раніше 1802 року. Каварня працювала за віденським взірцем, відвідувачі обслуговувалися німецькою мовою.

За фахом Яків Леваковський був кондитером, він розбагатів на пристрасті львівських ласунів до його різноманітних фірмових тістечок.

У 1819 році німецький вчений, хімік-аналітик Фердінанд Рунге виявив шовковисті кристали кофеїну в кавових зернах і, сам того не очікуючи, виділив із зерен алкалоїд кофеїн. З цим винаходом пов’язана чергова цікава історія. Рунге цікавився хімією рослин. Одним з його успіхів була розробка методу отримання атропіну.

Це відкриття він продемонстрував своєму другові, письменнику та вченому-аматору Йогану Вольфгангу фон Гете. Вони розмовляли за чашечкою кави і письменник жартома запропонував вченому вивчити властивості кави. Рунге взявся за цю справу не на жарт. В результаті, через деякий час вийшла його книжка про аналіз рослин, де були описані методи виділення з кави двох алкалоїдів – кофеїну та хініну.

З того часу кофеїн почав застосовуватися як лікувальний засіб.

У 1822 році у Франції був створений перший дослідний зразок еспресо-машини. Його творець – француз Едвард Лойлель де Санте. Кава в його апараті готувалася за допомогою тиску пари. Також відомо, що перша еспресо-машина з використанням гвинтового поршня була розроблена двома італійцями П’єром Терезіо Ардуіном та Марком Кремонезе, незалежно один від одного. У 1830 році Марко Кремонезе патентує свій винахід.

У цьому ж році з’явилася московська літературна “кав’ярня Пєчкіна”, вона перебувала поряд з Театральною площею неподалік від Трактиру Пєчкіна. Фактично, кав’ярня була своєрідним клубом інтелігенції,

його відвідували А.Н. Островський (до речі, саме Островський переклав п’єсу Карло Гордоні “Кав’ярня” на російську мову), В.Г.Белінський, О.І.Герцен, М.С.Щепкін та багато інших. Засновником кав’ярні був не Пєчкін, а купець І.А.Бажанов. Його онука, дочка одного з на величніших російських акторів епохи романтизму П.С.Мочалова, у своїх спогадах пише так: “Мій дід, І.А.Бажанов, був купцем і торгував в срібному ряду, але після 1812 року збанкротувавши зовсім, щоб підтримати своє сімейство, волею-неволею відкрив кав’ярню, яку стали називати “Літературною кав’ярнею”.

У 1843 році винахідник еспресо-машини Едвард Лойзел де Санте збирає унікально парову кавоварку, яку назвали «Гідроскопічна ваза Лойзеля», яка викликала фурор на Паризькій виставці у 1855 році. За словами очевидців, машина готувала близько 2 тис. чашок кави на годину.

Каву, отриману з еспресо-машини Лойзеля стали називати «паризькою кавою». До речі, класичний еспресо зазвичай має обсяг 25-35 мл і подається в чашці Демітасе на 60 або 70 мл. Середня порція класичного еспресо близько 7 г кави на 25 мл води

Малознаний, але цікавий факт використання кави за часів Миколи ІІ говорить, що серед гвардійських офіцерів користувалася успіхом закуска “Ніколашка”. ЇЇ рецепт приписують Миколі ІІ. Перетертий в пил цукор змішувався з меленою кавою, цією сумішшю посипали скибочку лимона, якою закусували чарку коньяку.

Рік 1885 – процес використання природного газу і гарячого повітря стає найбільш популярним методом обсмажування кави.

У 1899 році американський хімік японського походження Саторі Като створив розчинну каву – напій, який робився з гранул і швидко розчинявся у воді. До винайдення розчинної кави він винайшов розчинний чай.

До 1900 року німецькі хаусфрауен (домогосподарки) встановили свої власні приємні звичаї, пов’язані з кавою. Оскільки в громадських кав’ярнях вони були не бажані, дівчата збиралися разом у великі групи у своїх будинках, щоб попити кави та порозмовляти. Такі посиденьки, як правило, проводилися в південь, тому ці жіночі збори стали називати “Kaffeeklatsch” – це комбінація двох термінів «кава» та «клатч» (плітки).

Так, звичка пити каву міцно закріпилася в німецькій культурі і жодна державна заборона на відвідування жінками кав`ярень не могла знищити любов Німеччини до напою.

В 1901 році в Італії виготовлена перша комерційна еспресо-машина. Творцем цієї машини був Луїджі Беззера. Йому приписують також винайдення назви кавового продукту (або технології приготування) в цій машині – еспресо. Саме він, до речі, трішки пізніше першим застосував пар для збивання молока та вершків.

У 1906 році англійський хімік Джордж Констант Луїс Вашингтон звернув увагу на те, що на стінках його срібної кавоварки збирається осад у вигляді пудри. Це наштовхнуло його на думку про створення кави, яку можна було б заварювати безпосередньо в чашці і незабаром він представив світу свою версію розчинної кави та відкрив свою власну компанію G. Washington Coffee Company у 1910 році.

Рік 1908 – дрезденська домогосподарка Мелітта Бенц патентує фільтр для кави, що використовує папір. Причиною стало те, що Мелітта була незадоволена тим, що останній ковток кави із чашки містив велику кількість гущі. Вона взяла промокальний папір із зошита свого сина та поклала на дірку в горщику. З дна горщику витікала кава без гущі. Спільно зі своїм чоловіком Хуго Мелітта заснувала фірму Melitta для виробництва свого запатентованого фільтра

У 1933 році доктор Ернест Іллі випускає першу автоматичну еспресо-машину. Вона мало чим відрізнялася від сучасних кавоварок. Крім того, він став застосовувати спеціальну технологію E.S.E. (Easy Serving Espresso – технологія приготування кави еспресо з використанням порційних одноразових пакетів – чалд), що дозволило створити та стандартизувати процес приготування еспресо. Доктор Іллі створив та очолив тепер всесвітньо відому компанію «Illy Caffee».

Створена ним лабораторія відіграла велику роль у дослідженні способів виробництва та приготування кави. Він отримав титул «Лицар Індустрії» від президента Італії.

“Щоб приготувати чашку в одну унцію кави еспресо (~ 30 мл) потрібно 50 кавових зерен,” – сказав колись доктор Іллі, - “досить одного поганого зернятка і я гарантую, що ви відразу це відчуєте. Це можна порівняти з одним несвіжим яйцем в омлеті”.

Рік 1938 – компанією Nestle в швейцарському містечку Орб була вперше виготовлена розчинна кава в промислових умовах. Передісторія була така – уряд Бразилії звернувся до компанії з проханням знайти спосіб промислового перероблювання та збереження кави.

Анрі Нестле, своєю чергою, звернувся до швейцарського хіміка Макса Мюргенталлера, який покинув досліди з кавою у 1899 році і вже встиг заробити репутацію і гроші на виготовленні сухого молока.

Останній, разом з групою однодумців працював протягом 7 років і знайшов рішення, яке дозволило шляхом додавання води відновлювати всі властивості кавових зерен після їх довготривалого зберігання. Це рішення отримало назву «кавовий кубик» та допомогло бразильському уряду вирішити проблему зберігання надлишків кави.

До речі, на сьогодні існує два основних методи отримання розчинної кави – гаряче висушування і заморожування.

Метод гарячого висушування полягає у висушуванні на дуже гарячому повітрі завареної концентрованої кави, що подається через форсунки у вертикальну місткість. Рідина з кави випаровується і на дно місткості вже падають сухі гранули.

Метод заморожування полягає в подачі завареної концентрованої кави в пласкому резервуарі у камеру з дуже низькою температурою та низьким тиском.

Вода з розчину випаровується і утворюються невеликі кристали кави.

1945 рік – італієць Ахіллес Гаджія створює досконалу еспресо-машину. Це була машина, яка використовувала поршень, завдяки якому гаряча вода проходила наскрізь кави під великим тиском (9 – 11 бар).

У 1971 році в Сіетлі (США) засновано компанію Starbuks Corporation. Компанія з продажу кави та однойменна мережа кав’ярень, яка налічує понад 24 тисяч закладів по всьому світу.