Він побачив її на звичайній вечірці. Вона захопила його з першого погляду. Він був звичайним хлопцем і вона його зовсім не помічала. Вечір добігав кінця. Він розумів, що може не побачити її більше ніколи. Зважився і підійшов. Запросив у кав’ярню на чашечку кави. Вона ввічливо погодилась.
В кав’ярні все йшло якось не так. Він не міг вимовити й слова. Нервував і злився на себе. Їй починало це надокучати. Вона вже стала жалкувати, що погодилася піти. Він попросив офіціанта: "Принесіть мені, будь ласка, солі." Прохання викликало загальне здивування. Він трохи почервонів, насипав трохи солі в чашку і став пити каву.
– Ти п'єш каву з сіллю? – здивувалася вона.
– У дитинстві я жив біля моря. Весь вільний час я проводив у води. Кожен раз смак солоної кави нагадує мені ті щасливі, безтурботні дні. Я згадую своє дитинство, будинок, батьків. Я відчуваю смак моря! – відповів він, на його очі навернулися сльози.
Це було так проникливо. Він говорив про свої справжні почуття. З глибини свого серця. Вона вловила тонкість його натури, його цінності. І сталося диво. Вона стала розповідати про своє дитинство, свою сім'ю і місто, де вона народилася. Зав'язалася задушевна бесіда, що поклала початок прекрасній історії кохання.
Вона подивилась на нього іншими очима, побачивши в ньому розум, доброту, ніжність. Вона зрозуміла, що він той, про кого вона мріяла. А вона його ледь не втратила. Однак, все змінила солона кава. Вони одружилися. Серед прикрас залу були кавові атрибути, адже їх з'єднала кава з сіллю. Жили довго та щасливо. І кожного разу, коли вона варила йому каву, додавала трохи солі, як він любить.
Після п'ятдесяти років спільного життя він помер, залишивши їй послання:
"Любов моя, прости мене... Прости мене за те, що я боявся тебе зізнатися. Так вийшло, що збрехавши тобі один раз, я не міг тобі сказати про це все життя. В той день, коли ми познайомилися, я так хвилювався, що переплутав цукор з сіллю. Я й гадки не мав, що цей факт може так допомогти нам зблизиться. Я був так вдячний солоній каві, яку пив з твоїх рук кожен раз. Дорога, я вмираю і повинен бути чесний з тобою. Я ніколи не любив каву з сіллю. Але якби мені запропонували прожити життя ще раз, я б нічого не став міняти, тільки б ти була моєю дружиною, навіть якщо доведеться пити солону кави знову і знову... "
Сльози капали з її очей. Вона з новою силою відчула його любов.
Якось її запитали: "Який смак у солоної кави?". "Солодкий", – відповіла вона.